Невіра, ри, об.

1) Недовѣрчивый.

2) Невѣрующій, атеистъ.

3) Невѣрный, не христіанинъ. Та добре було, та добре було та під Турчином жити, та як же нам, запорозцям за невіру служити? Н. п. Ця, бачте, невіра то й темниці доладу не вміє змурувати, — не то що ми, християне. МВ. ІІІ. 59.

4) Недовѣріе. До панів народ має давню историчну невіру. О. 1862. II. 52. Ум. Невіронька. КС. 1882. V. 361.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 540.