Неволя, лі, ж.

1) Зависимое состояніе; невозможность поступать по своему усмотрѣнію. Ох і рада б я вийти, дак неволя моя: не пускає мати, що я молода. Мет. 54. З неволі робити. По неволѣ дѣлать. Конст. у.

2) Неволя, рабство. У святу неділю не сизі орли заклекотали, як то бідні невольники у тяжкій неволі заплакали, угору руки підіймали, кайданами забряжчали. АД. І. 88.

3) Плѣнъ. Татарва побрала в неволю. Стор. МПр. 162.

4) Падучая болѣзнь. Угор.

5) Чортъ, бѣсъ. Угор. Ум. Неволенька, нево́лечка. Здорова була, моя донечко, що попалась у неволечку. Чуб. V. 699.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 541.