Небіж, божа, м.

1) Племянникъ.

2) Бѣднякъ, горемыка. Роби, небоже, то й Бог поможе. Ном. № 69.

3) Часто такъ называетъ старшій лѣтами или положеніемъ младшаго: старикъ — парня, хозяинъ — работника. У Шевченка («Не журюсь я, а не спиться») такъ называетъ женщина влюбленнаго въ нее. Усе світять ті блискучі твої чорні очі, мов говорять тихесенько: «Хоч, небоже, раю?». Шевч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 536.