Небожа, жа́ти, с.

1) Племянникъ, племянница (ребенокъ). Зайдіть, лишень, то я небожатам якого гостинця дам. Скажете: тітка прислала. МВ. І. 19.

2) мн. Голубчики, милые. Хтіла б бранцями, небожатами, цілий світ звоювати. Гол. І. 133.

3) мн. Употребляется подобно слову небіж 3. Такий мені, небожата, сон приснився (Алканъ-паша къ янычарамъ и рабамъ). Лукаш. 16. Не дуріте дітей ваших, що вони на світі на те тільки, щоб панувать… Дознаються небожата, чия на вас шкура!. Шевч. 212. Ум. Небожатко, небожаточко.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 537.