Натура, ри, ж.

1) Природа. Вовча натура тягне до лісу. Чуб. І. 239.

2) Натура, характеръ. Гарний хлопець на натуру, гарно грав на бандуру. Н. п. Нехай сердиться, коли в його така сердита натура. Шевч. (О. 1862. VI. 17). Перестану вже жінки слухать, покажу натуру. ЗОЮР. II. 95. Не змагаюсь із матіррю, хоч що мені каже, а все знаю і роблю собі мовчки. Не показую натури, а її в мене стільки, як у них обох. Г. Барв. 283.

3) У натурі. Наяву. — Чи це вам так снилось? — Еге, снилось! — у натурі! Любеч. Ум. Натуронька. Таку собі, моя мила, натуроньку маю, що як сяду близько тебе, то все забуваю. Мет. 64.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 528.