Наробля́ти, ля́ю, єш, сов. в. наробити, блю́, биш, гл.

1) Дѣлать, надѣлать. Прости мені, мій батечку, що я наробила! Шевч. 73. Пинчуки багацько лиха нам наробили. Стор. Та жалю наробила, та серце засмутила. Грин. III. 230.

2) Нарабатывать, наработать.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 516.