Напроку́дити, джу, диш, гл. Напроказить. Мабуть добре напрокудив, що вже й очей не появе.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 512.