Намо́ва, ви, ж.

1) Наущеніе, внушеніе, подговоръ, подстрекательство. То намова доконче була, бо він сам не годен те зробити. Камен. у. З намо́ви. По наущенію.

2) Уговоръ, соглашеніе. У нас з ним була намова спалить того за те, що обіжав. Екатер. г. Ум. Намо́вонька. Я тебе любив не з людської намовоньки. Гол. І. 271.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 504.