Намина́ти, на́ю, єш, сов. в. нам’я́ти, мну, не́ш, гл.

1) Мять, помять; наминать, намять. В руках груша аж помнякшала, — так її наминає. Св. Л. 205. Найняти чуба. Выдрать за волоса.

2) Только несов. в. Жадно ѣсть. Голодний, — так наминає! Черниг.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 503.