Наляга́ти, га́ю, єш, сов. в. налягти́, ля́жу, жеш, гл.

1) Налегать, налечь.

2) Давить, придавить; угнетать, тѣснить, притѣснить. Стали ляхи дуже вже налягати на козаків. ЗОЮР. І. 166.

3) Ложиться, лечь поверхъ чего-либо. Ой туман яром та налягає. Грин. III. 382.

4) Охватывать, охватить; одолѣвать, одолѣть (о снѣ, печали). Сон наліг. Сидить дівчина край віконечка і сон її налягає. Мил. 150. Стала к їх серцям велика туга налягати. Макс. (1849), 23. Уже на нашу молоду журба налягла. КС. 1883. II. 378.

5) Напирать; надвигаться, надвинуться. Щось дуже злая хуртовина, на нас налягає. Макс. (1849), 50. Наліг (вітер) на козака, одежу з його цупить. Греб. 376.

6) Только сов. в.? Догонять (охотничій терминъ о собакѣ). Як дуже Дойда налягає, — … лис хвостом виляє. Котл. Ен. IV. 10.

7) Налягати на но́гу. Прихрамывать. У Мирнаго налягати на но́ги значитъ — поспѣшно идти: Христя… налягає на ноги: ж йде, а підтюпцем трюха. Мир. Пов. II. 42. Чіпка тільки вийшов з двору, так і наліг на свої ноги. Мир. ХРВ. 174.

8) Настаивать, настоять. Пани налягають на свому, а мужики на свому.

9) Приставать, пристать. Що ти, причепо, налягаєш на мене?

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 501.