Наложи́ти, жу́, жиш, гл.

1) Наложить. Моя кісонька… віночком наложена. Чуб.

2) Надѣть (о шапкѣ). Як наложив шапку, то він уже і козак. КС. 1883. XI. 500.

3) — голово́ю, душе́ю. Пожертвовать жизнью, душей, погубить жизнь, душу; сложить голову. Наложила, моя доню, за всіх головою. Макс. Прийде ще з туги головою наложити. Лукаш. 128. Хто ворожить, той душею наложить. Ном. № 232.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 500.