Налива́ти, ва́ю, єш, сов. в. нали́ти, ллю́, ллєш, гл.

1) Наливать, налить. Ніхто не наливає вина нового в бурдюки старі. Єв. Л. V. 37.

2) Наполнять, наполнить. По Ова, по три кубки… наливає. АД. І. 213. Раз добром налите серце вік не прохолоне. Шевч.

3) О вымени коровы: наполняться молокомъ. Як має корова телитися, то наливає тричі.

4) Поливать, полить токъ для лучшей утрамбовки. Тут за слободою вистружимо та наллємо тік, тут і змолотим. Мнж. 127.

5) Встрѣчено только въ несов. в.: бить. А зовиця, пудбігає да й по щоках наливає. Грин. III. 307.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 499.