Наку́рювати, рюю, єш, сов. в. накури́ти, рю́, риш, гл.

1) Дымить, надымить. Накурила димом.

2) Накуривать, накурить (о табакѣ).

3) Пилить, напылить, поднимать, поднять пыль.

4) Накуривать, накурить. Горівки накурити. Лукаш. 130. Наш пан ся журит, як пива накурити, женчиків напоїти. Грин. III. 130.

5) Кадить, накадить. Ладаном накурено. Харьк. у.

6) Окуривать, окурить. Да причаруй ти да козаченьки, що гуляє зо мною! А циганочка да ворожечка мою волю вволила: ой урізала русої коси да козака накурила. Мет. 88.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 497.