Наклада́ти, да́ю, єш, сов. в. накла́сти, ладу́, де́ш, гл.

1) Накладывать, налагать, наложить. Ярмо накладає, воли запрягає. Н. п. На вулиці та в перевулку накладала та Марушка Василькові люльку. Грин. III. 650. Голова як маківка, а в неї розуму як наклано. Ном. № 5707.

2) Возлагать, возложить. Батюшка їм (молодим) накладає на голови вінці. Грин. III. 516.

3) Шапку накладати. Надѣвать шапку. КС. 1883. XI. 500.

4) При мазаньи земляного пола въ сельскихъ хатахъ: заполнять, заполнить глиной выбившіяся углубленныя мѣста. Сим. 130.

5) Только несов. в. Дѣйствовать за одно, имѣть сношенія. Буде з ляхами, мостивими панами, накладати. Мет. 397. Злі люде, накладаючи з нечистою силою, можуть уставати з домовини. Левиц. І. Ворожка з бісом накладає. Ном. № 232.

6) Жертвовать, пожертвовать. На церкви святії нічого не накладав. Голов. III. 262.

7) — головою (только съ сов. в.). Сложить голову. Бодай ти своєю головою наклала. Левиц. І. Через тії коні воронії наклав козак головою. Грин. III. 281.

8) Накласти дядька. Парепутать основу во время снованія. А я слухаю, що вона балака, та й наклала дядька. — Оксана в мене сьогодні снувала, так аж двох дядьків наклала. Одного ж я змотала, а другий зостався. За дядьків ткачі лають, як направляють полотно. Черниг. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 494.