Нака́зувати, зую, єш, сов. в. наказа́ти, кажу́, жеш, гл.

1) Приказывать приказать.

2) Передавать, передать словесно. Накажи братові, щоб він приніс граблі. Да далеченько мій миленький, — ніким наказать… Да накажу я свойму милому хоть рідним братком. Грин. III. 166. Ой накажи, галко, ой накажи, чорна, од кошового вісти. Грин. III. 602. Говорить, наговорить много. Наказав стільки, що й не переслухаєш. Наказав на вербі груш. (Ном. № 6891) или: наказав три мішки гречаної вовни. Наговорилъ невозможнаго, несбыточнаго, несообразностей.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 492.