Назича́ти, ча́ю, єш, сов. в. нази́чити, чу, чиш, гл.

1) = Позичати, позичити. Ну, я тобі назичу хліба. Рудч. Ск.

2) Только сов. в. Насказать много пожеланій. Назичили йому товариші усякого добра: і щастя, і здоров’я, і довгих літ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 489.