I. На́дмір, ру, м.

1) Чрезмѣрность.

2) Высокомѣріе, гордость. Прислухались… до красомовних сеймових докорів «можним панам, земним богам», за їх безумний надмір. К. Кр. 28.

II. На́дмір, надмі́ру, нар. Чрезмѣрно.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 484.