Наганя́ти, ня́ю, єш, сов. в. нагна́ти, жену́, не́ш, гл.

1) Нагонять, нагнать куда-либо, на что-либо. Та повій, вітре, та буйнесенький, та нажени хмару чорнесеньку. Н. п. Холоду нагнати. Напугать, накричать на кого-либо. Чому пані-матка не нажене їй холоду? Св. Л. 60. А шо, нагнала я вам холоду? Черниг. г.

2) Сгонять, согнать въ одно мѣсто многихъ. Вставай, невіхно, та вставай, молодая! Дій ті корови, що од батька нагнала. Мет. 49.

3) Прогонять, прогнать. Желех.

4) Догонять, догнать. Догнав її аж геть за селом.

5) — горілки. Выкуривать, выкурить много водки.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 475.