Наві́дшибі нар. Особнякомъ, въ сторонѣ, отдѣльно. Хата стоїть навідшибі. Мій син Андрій навідшибі живе, а Петро зо мною. Черк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 470.