Наво́дити, джу, диш, сов. в. наве́сти́, веду́, де́ш, гл.

1) Наводить, навесть.

2) Направлять, направить. Учительку розумну матимеш, — наведе на добро. Св. Л. 83. Молоді хазяї, думає, чому й на пуття не навести. Св. Л. 244.

3) О животныхъ: родить, народить. Собака навела цуценят.

4) Много наваривать, наварить. Щоб невеликий був горщик: нащо його наводити у такому великому, — хиба вони поїдять?

5) — оком (на кого, на що). Взглядывать, взглянуть (на кого, что). Як тільки оком наведу, то і вгадаю, де співака. Греб. 389.

6) Наводити личко. См. Личко.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 472.