Нава́жувати, жую, єш, сов. в. нава́жити, жу, жиш, гл.

1) Взвѣшивать, взвѣсить. Наважили чумаченьки та три вози соли. Чуб. V. 1037.

2) Налегать, налечь. А як наважу, двері виважу. Гол. І. 147. Не наважуй дуже на цей бік, а то перекинеш. Кіев. г.

3) Рѣшать, рѣшить. Майорша здавна вже наважила такому не суперечити. Г. Барв. 335. Наважили злі вороги утопити мою душу. Н. п. Коли вже ти (вовк) наважив мене їсти, то починай мене з хвоста. Рудч. Ск. І. 1.

4) Научать, научить, наставлять, наставить. Другого дня пішли панам поклонитись… Пани такі якісь сердиті; а горді — аж надимаються. «Будь покірна» — наважують, — «та до роботи панської щира». МВ. І. 43.

5) — руку. Набивать, набить руку, пріучаться пріучиться. Тільки наважиш руку до якої роботи (на заводі), а він тебе взяв та й на друге місце переставив, — от знов починай наважувати руку. Кіев. г.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 466.