Мости́ти, мощу, стиш, гл.

1) Стлать, настилать, мостить, укладывать. Ой позволь, пане, землю міряти, землю міряти, мости мостити. Чуб. III. 295. Мати почала мостити сіно в кутку ни столі. Левиц. І. 400. Переносно: стараться уладить дѣло. Бачить чоловік, що не переливки: уже і сяк, і так мостить, щоб одкоснулась причепа. Грин. І. 293. Также переносно: твердить то-же самое. «Розумний не стратить надії», — я йому, — «треба сподіватись, живши». — Поки не зрадять, — знов мостить він. МВ. ІІ. 117.

2) Вить, устраивать гнѣздо. Журку, журку, та малий жайворонку, не мости гнізда кого бистрого Дніпра. Грин. III. 594. Ось на липині й гніздечко мостить Божа птичка. О. 1861. VIII. 48. Миша… гніздо мостить. Грин. І. 254.

3) Колотить, бить. Як почне мостить, то й місця живого не зоставить.

4) Мостити постоли. Дѣлать постоли, сандаліи. Сіла собі на столці, мостить собі постолці. КС. 1884. І. 28. Ой у тій хижці парубочки сидять, постольці мостять. Мет.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 448.