Молоди́к, ка, м.

1) Молодой неженатый человѣкъ. Веселий, ручий молодик. Мкр. Г. 7. Чи не лучче було молодиком жити? Грин. III. 295.

2) Молодой мѣсяцъ, первая четверть луны, новолуніе. на молодику. Въ новолуніе. Треба на молодику вийти на двір і говорить до місяця тричи. Чуб. І. 92.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 441.