Мисли́вий, а, е.

1) Любящій заниматься охотою.

2) = Мисливець 1. Гукнув, щоб скоріш мисливі збірались — на полювання поїде. Рудч. Ск. II. 116.

3) Способный. Мнж. 185. Умный, находчивый. Пилипиха усю пригоду нашу знала, а ради не знаходила, хоч яка була мислива собі. МВ. ІІ. 148.

4) Гордый, неприступный, своенравный. Ум. Мисли́венький. Ні ради в вас, ні поради не спита, не шукає; поводиться, як той пан з підданками. — Що ’тсе ти, любко, що ’тсе? Може він трохи і мисливенький собі вдався, та він же на те і розумний у нас. МВ. ІІ. 80.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 427.