Мисли́вець, вця, м.

1) Охотникъ. Він був мисливець; знай було на охоту їздить. Рудч. Ск. II. 202.

2) Любитель. Він мисливець люльки палити. Борз. у.

3) Умникъ, умница. Молодий, та ба: мисливець. Мкр. Н. 7.

4) Гордецъ, своенравный. Вона як ганила чоловіків — мисливців, так ще гірше їй було хазяйку, мовляла, непутящу бачити в сем’ї. МВ. ІІ. 84.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 427.