Лі́то, та, с.

1) Лѣто. Літо на зіму робить. Ном. № 556. Летить літо як на крилах. Ном. № 550. Я дав би дві зіми за одно літо. Ном. № 656. У-літі, улітку. Лѣтомъ. Діти, діти! добре з вами в-літі, а зімувати — то горювати. Ном. № 557. Скинеш оком по тому степу, що колись у-літку пишною травою зеленів. Дещо. 34.

2) мн. Лѣта, годы. Пішли мої літа, як вітри круг світа. Ном. № 2055. Уживай світа, поки служать літа. Ном. № 5931. Не зазнала я роскоші, — вже й літа минають. Мет. 106. Чимало літ перевернулось, води чимало утекло. Шевч. 106. Там десь милий чорнобривий по полю гуляє, а я плачу, літа трачу, його виглядаю. Шевч. 17. Не мав од рода той царь до своїх старих літ дітей. Рудч. Ск. І. 115. Довелось їй на старости літах збідніти. Федьк. Меншая сестра літ не доросла. Мет. 32. Донка єдина була в його літ дванадцяти. Єв. Л. VIII. 41. Кохала козаченька два літі, — сама зосталася у світі. Мет. 47. Дійти літ. Вырости. Як дійшла вона літ своїх, то я без клопоту хліб їла. МВ. ІІ. 19. Hа літа. Лѣтами, по лѣтамъ. В старости беруть двох родичів молодого, на літа не молодих. Грин. III. 531. На літі (бути). Быть взрослымъ. Ти на літі і Ярина зріє. Шевч. 245. З літ вийти (кому́). Быть уже не въ тѣхъ лѣтахъ, когда… Роди, бабо, дитину, коли бабі з літ вийшло. Ном. № 6468.

3) Сѣмя самца. Корова бере літо від бугая. Желех. Ум. Літечко, літко. Любив же я дівчиноньку та не літечко — два. Чуб. V. 74. …Літечко моє святе минуло хмарою. Шевч. 584. Кобис, мамко, осідлала коні вороненькі, може би я та здогонив літа молоденькі. Лишень коні вороненькі ноги утомили, літок моїх молоденьких та не здогонили. Шух. І. 199.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 371.