Літа́ти, та́ю, єш, гл.

1) Летать, носиться по воздуху. Літа орел, літа сизий попід небесами. Шевч. 155. Хто високо літає, той низько сідає. Ном. № 2554. Думка ген-ген літає. Ном. № 8270.

2) Быстро бѣгать. Літає по полю, як навіжений.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 371.