Лі́зти, зу, зеш, гл.

1) Лѣзть, ползти. Гадюка лізе; муха лізе. Щось лізе вверх по стовбуру. Шевч. 30. Рачки лізти. Ползать на четверенькахъ. Було таке, що рачки ліз. Котл. Ен. III. 20. Та вже бим рачки ліз, а свого доконав. Ном. № 3338.

2) Влѣзать; вползать во что-либо. Показує дорогу, а сам в болото лізе. Ном. 182. Лізь у воду! Чуб. І. 142.

3) Лѣзть, стараться проникнуть, надоѣдать. Живий до Бога лізе. Ном. № 2110. І чого б я ліз туди, куди тобі не треба! Ном. № 2790. Лізе сліпицею. Ном. № 2759. — в вічі. Навязываться, надоѣдать, приставать. Як слюта у очі лізе. Ном. № 2757. Отой мене пече, ріже, що не люблю, — в вічі лізе. Лис.

4) Вылѣзать (о глазахъ, волосахъ). Аж очі йому рогом лізуть. Коси лізуть. О. 1862. IX. 115.

5) Вмѣщаться. Рад би очима їсти, та в пельку не лізе. Ном. № 12035.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 368.