Ляга́ти, гаю, єш, сов. в. лягти́, жу, жеш, гл.

1) Ложиться, лечь. Так мені жилося: устаю — плачу і лягаю плачу. МВ. ІІ. 15. Лучче мені та гіроньки копати, аніж мені з нелюбом та спати лягати. Мет. 260. Високії ті могили, де лягло спочити козацькеє біле тіло. Шевч. 48. Курява лягає. Шевч. 89. Субота — не робота: помий, помаж та і спати ляж. Ном. № 542. Еней на піч забрався спати, зарився в просо, там і ліг. Котл. Ен.

2) Только сов. в. Умереть. Робила цілий вік панам, та мабіть ляжу як кістка гола. Ном. № 1520.

3) Заходить, зайти (о солнцѣ). Лягло сонце за горою, зорі засіяли. Шевч. 53.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 390.