Любува́ти, бу́ю, єш, гл.

1) — кого́. Любить; ласкать, осыпать любовными ласками. Чужі жонки любувати. Вх. Уг. 251. Мій миленький іде тихою ходою з инчою милою, він її цілує, він її любує, а на мене, молоденьку, нагайку готує. Чуб. V. 621. На що люба любувала, з броду воду вибірала, кацарівно? ЗОЮР. II. 15.

2) Выбирать по вкусу. Любує кобилу. Лебед. у.

3) — на. Любоваться. Лубує на землю, що як писанка красується. Мир. ХРВ. 354. Любував на вола.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 387.