Лу́щити, щу, щиш, гл. Снимать кору, шелуху, кожицу (съ плодовъ, яицъ).

2) Колотить. Піймав і давай лущити йому боки києм. О. 1862. X. 36. Запорожці… татар і туркоту лущать. Стор. МПр. 43.

3) Брать (о деньгахъ). Лущитимуть з нас грошики, та й ні гадки! Мир. ХРВ. 386.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 384.