Лучни́к, ка́, м.

1) Труба для вывода дыма изъ хаты, при освѣщеніи ея лучиною. Н. Вол. у.

2) Дѣлающій луки.

3) Стрѣлокъ изъ лука. Були мізерні лушники, що знали тільки лук та сагайдак, та стріли. К. Дз. 179.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 383.