Лопота́ти, чу́, чеш и лопоті́ти, чу́, ти́ш, гл.

1) Шелестѣть (бумагой, лощеной матеріей).

2) Стучать или топать, бѣжа. Щось лопотить, чи не отаман? Стор. II. 244. Тільки що дасть Бог ранок, то всі до його аж лопотять. Кв. II. 25.

2) Хлопать. Крилоньками (голуби) лопотали. Гол. І. 265. Лопотить у домні. Грин. II. 95.

3) Болтать безъ умолку.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 377.