Ломи́ти, млю, миш, гл.

1) Ломать. Вітер віє, гілля ломить. Грин. III. 319. Дурень і м’яло ломить. Ном. № ЗОЗО. А милая по милому білі ручки ломить. Чуб. V. 265. Рядомъ встрѣчаются и слѣдующія формы: Ходить дівка по бережку, білі руки ломле. Мет. 18. Катря аж білі руки ламле. МВ. ІІ. 13. Сила ламле вже трухле дерево. К. Гр. Кв. XXXIII. Употребляются и формы: Ламніте ( = Ломіте). Грин. III. 540. Мати ламнить паляниці, кладе на стіл. Грин. III. 453.

2) О водѣ: размывать. Тиха вода береги ломить. Ном. № 1096.

3) Ломить, производить ломоту. У мене ломить спину.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 376.