Ле́две, ле́дві, ле́дво, нар.

1) Едва, чуть, лишь только. Держались ледве на ногах. Котл. Ен. V. 16. Ледве-ледве дише. Шевч. 67. Ледві додому прийшов. Чуб. І. 201. Та напила м ся, ледво стою. Чуб. V. 681. Ледві ми ввійшли, він почті сміятись. МВ. 137.

2) Едва-ли, врядъ-ли. У цій корчмі ледві є пиво? Камен. у. Сьогодня ледві прийде, бо свято. Камен. у. Ледво є він дома. Камен. у. Ледво тямите ви діда, бо були сте малі ще. Камен. у. Ле́дві(о)-не-ле́дві(о). Едва, едва, съ трудомъ. Так упивсь на тій оказії, що ледво-не-ледво додому дійшов. Камен. у. Я ледві-не-ледві забрав, — такі великі. ЗОЮР. І. 229.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 352.