Леда́чий, а, е.

1) Лѣнивый; облѣнившійся. Ледачому все важко робити. Туркеня дрімала. Дрімав у харемі ледачий султан. Шевч. 58. Ледача шкапа скрізь припинки має. Ном. № 10848.

2) Дурной, ничтожный, негодный, плохой. Ледача та дівка, що сама себе хвалить. Посл. Ледачому ледача й смерть. Ном. № 7100. З серця беруться ледачі думки. Єв. Мт. XV. 19. Ой чумаче, чумаче, життя твоє ледаче. Рудч. Чп. Добре далеко чуть, а ледаче ще далі. Ном. № 4451. Холодно, вдягнувшись у їдно! — Їднаково в двоє, як ледачі обоє. Ном. № 643. Ум. Ледаче́нький. Внизу — путній ставок, а через його ледаченький місток. О. 1862. IX. 62.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 351.