Ле́дач, чі, ж.

1) Дрянь, плохая вещь. Вх. Лем. 431. Се вино велика ледач.

2) = Ледащо. Він до краю розлайдачився; сказано, у ледач записався. Подольск. г.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 351.