Легко́ду́х, ха, м.

1) Изнѣженный, слабый человѣкъ.

2) Малодушный человѣкъ. Тілько легкодухам здається, що наша сила ніщо, супротив тієї сили, що рине на нас. К. ХП. 127. «Гей, хто зо мною вийде битись, покоштувати стусанів?»… Дарес довгенько дожидався, мовчали всі, ніхто не йшов, з ним всякий битися боявся, собою страху всім задав. « Так ви, бачу, всі легкодухи, передо мною так як мухи і пудохвети наголо!». Котл. Ен. II. 8. Легкодухів між ними не буває: ні слово нас, ні діло не злякає. К. ЦН. 159.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 350.