Ківш, ковша, м.

1) Совокъ для насыпки зернового хлѣба, муки и пр.

2) Плата мельнику мукою за помолъ. Ковша брати.

3) Ковшъ, сосудъ съ рукоятью для черпанья и питья жидкостей. Чи чарка то, чи ківш буде, — не глядить переміни: гладко п’ють, як з лука б’ють, до ночної тіни. ЗОЮР. І. 317. Випити ківш лиха. Претерпѣть много горя. Не один ківш лиха підсунула йому злая доля, — випив їх бідолашний. Стор. І. 231. Бийте його добре киями, щоб знав почому ківш лиха. Ном. № 4954. Ум. Ківшик. Сивушки зараз ковтонули по ківшику і не здрігнули. Котл.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 242.