Кучма, ми, ж.

1) Шапка мѣховая мохнатая. Kolb. І. 43. Гол. Од. 19, 69. Вас. 156. Благословіть, отче! — каже Василь, знявши кучму. Федьк. Він і по одежі щось не просте: татарська кучма насунулась йому на очі. Стор.

2) Всклокоченная голова. кучму да́ти. Причинить хлопоты, насмѣяться. Хто в Бога вірує, ратуйте!. А хто ж таку нам кучму дав? Котл. Ен. Ум. Кучомка. Чуб. VII. 414.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 335.