Курити, рю́, риш, одн. в. курну́ти, ну́, не́ш, гл.

1) Курить. Отто Гонта з Залізняком люльки закурили. Страшно, страшно закурили! І в пеклі не вміють оттак курить. Шевч. 179. Дурень нічим ся не журить: горілку п’є та люльку курить. Ном. № 6207.

2) Дымить. Не курила, не топила, — на припічку жар-жар. Макс.

3) Пылить. Не кури бо так вимітаючи, — курить, як чорт дорогою! Мнж. 162.

4) Мчаться, подымая за собою пыль. Курить, як чорт од какаріку. Ном. № 4220. Як ось… із Переяслава до Сомка гонець курить. К. ЧР. 183.

5) Кутить, пьянствовать. Троянці добре там курили: дали приманку всім жінкам, по вечерницях всі ходили, просвітку не було дівкам. Котл. Ен.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 329.