Куль, ля́, м.

1) Вымолоченный снопъ. Дав йому він в’язочку сіна і куль соломи і міх полови. Ном. Употребл. для солом, кровель. Купила дві копи кулів. Батько, де текло, кришу поладив. Г. Барв. 249.

2) Связка камышу. В костер кладуть 30 кіп очерету, а в копі — 60 кулів. Павлогр. у.

3) Палка или конусообразный обрубокъ, употребляемый въ дѣтской игрѣ того-же имени. Ив. 22.

4) Родъ жгута, свернутаго изъ свитки, которымъ бьютъ во время дѣтской игры въ крам. Ив. 43. Ум. Кулик.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 323.