Кувати, кую́, є́ш, гл.

1) Конать. Князь Борис все плуги кував та людям давав. Ном. № 661.

2) Подковывать (лошадь). Коваль коня кує, а жаба й собі ногу дає. Ном. № 2548.

3) Заковывать (въ цѣпи).

4) Чеканить. Достав мальовану тацю, сріблом ковану. K. ЧР. 42.

5) Наковывать (мельничный жерновъ). Мнж. 481.

6) Куковать (о кукушкѣ). Не сивая зозуленька в темнім лісі кувала. Макс.

7) — речі недобрії. Злословить. А тим часом вороженьки чинять свою волю: кують речі недобрії. Шевч.

8) — лихо. Причинять зло, вредъ. От яке лихо сі шинкарі кують. Г. Барв. 291.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 318.