Крякати, каю, єш и кря́чу, чеш, одн. в. кря́кнути, ну, неш, гл.

1) = Кракати 1. Убрався між ворони і крякай як они. Ном. № 5880. Крякнула ворона на ввесь рот. Стор. І. 15. Сидить сорока коло потока та й кряче, та й кряче. ЗОЮР. II. 244.

2) Крякать по утиному. Чорнорибі каченята, крякаючи, у двір садком отруться. МВ. ІІ. 134.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 316.