Крюк, ка, м.

1) Крюкъ. Зачеплені крюком за ребро моталися на шибеницях. Стор. МПр. 129.

2) Перпендикулярная часть журавля (у колодца), на которой висить ведро.

3) Воронъ. Щоб летіли крюки з поля ляшків-панків їсти. Шевч. Ум. Крючо́к.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 316.