Котик, ка, м.

1) Ум. отъ кіт. Був собі котик та півник та спряглися жить. Рудч. Ск. І. 27.

2) Родъ женской шубки. Зап’яті одинаковими хустками, в одинакових котиках, критих ясно-зеленою матерією, вони були ніби однолітки. Левиц. Пов. 21.

3) Щетка (на ногахъ лошади); задній коготь (у собаки). Желех. Вх. Пч. І. 14.

4) Кусокъ дерна, употребляющійся въ игрѣ, называемой котики. КС. 1887. VI. 484.

5) Цвѣтъ вербы, лозы, ивы. Свячена лоза і котики — ліки од трясці. Ном. № 8401.

6) мн. Glechoma hedoracea L. ЗЮЗО. І. 124.

8) Пузырьки, поднимающіеся со дна пруда, болота. Коли замерза вода, то котики підходять зі дна, то тим і крига як сім, розсипається. Чигир. у. Ум. Ко́тичок. А котичок няв-няв-няв! Рудч. Ск. І. 51.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 292.