Копіт, поту, м.

1) Пыль (въ воздухѣ). Наче череда йде — такий копіт зіб’ють. Св. Л. 91. За коником став копіт. Чуб.

2) Топотъ. З копотом і ржанням коней табунових. К. МБ. XI. 42.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 282.