Кончина, ни, ж.

1) Край, конецъ. Я не бороню йому стояти при престолі Божому й до кончини його віку. МВ. І. 16.

2) Смерть. Ідіть, діти, кланяйтесь батькові, бо недалеко його кончина. ЗОЮР. II. 284.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 279.