Колувати, лую, єш, гл.

1) Идти кругомъ, идти по круговой линіи. Горою сонечко колує. О. 1862. IV. 23.

2) Кружить, колесить, дѣлать объѣзды. Хто колує, той вдома ночує. Чуб. І. 248. Волю колувати, як просто їхати та бідувати. Ном. № 11409.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 273.