Колокіл, ко́лу, м.

1) Колоколъ. Он чия ж тут беседа тут вечеряє весела? Бийте коли, все колоколи, колоколи кованії у нас гості проханії. ХС. VII. 425.

2) Звонокъ на шеѣ коровы, козы. Вх. Зн. 27. Ум. Колокілок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 271.